Лікування пухлин хребта

Хребетний стовп є основною мішенню при метастатичному ураженні костей. За даними ряду авторів частота його ураження досягає 70%. Співвідношення між первинними доброякісними, злоякісними та метастатичними пухлинами хребта наступне:

•  Первинні доброякісні пухлини - 1%
•  Первинні злоякісні пухлини - 3%
•  Метастатичні пухлини - 96%

Хворі, що страждають запущеним раком, мають метастази пухлини в кісткову тканину в 70 - 90 % випадків. У третини з них відзначаються болі в хребті. В 10% випадків є корінцеві симптоми, в 5 % наступає компресія спинного мозку з пара- або тетраплегією і тазовими порушеннями. Особливо часто метастазує у хребет рак легенів, молочної, передміхурової та щитовидної залоз, яєчників, гипернефрома. Рідше дають метастази рак шлунка, стравоходу, матки, сечового міхура. Кісткові ураження виявляються при лімфогранулематозі, лімфомі, лимфосаркомі, ендотеліальних пухлинах. Метастази заносяться в хребет гематогенним шляхом, через епідуральне венозне сплетіння хребта, рідше через лімфатичні шляхи. У хворих старше 50 років 80 - 90 % пухлин хребта -  метастатичні.

У 90 % випадків метастази в хребет множинні. Пухлинні клітини виділяють ряд білкових факторів і простагландини, які викликають остеоліз. Після ураження половини кісткової тканини литичні осередки виявляються рентгенографічно. На початку процесу більш чутливим методом є радіонуклидне дослідження, яке дає позитивний результат у 95 % випадків метастазів раку в хребет. Рак щитовидної залози, нирок нерідко протікає приховано, дає одиничний метастатичний осередок. Реактивне остеоутворення може перекривати остеопороз, формуються змішані або остеопластичні осередки, останні характерні для пухлини простати, шлунка, лімфогранулематозу.

Метастатичні пухлини проявляються рентгенологічно розповсюдженим остеопорозом з колапсом тіл хребців, частіше на рівні TVI - TIX або в поперековому відділі. Зміни в хребті швидко наростають у динаміці. Повна компресія з уплощенням тіла ізольованого хребця, кутоподібна деформація замикальної пластинки, схоронність міжхребцевих дисків, руйнування одного суглобного відростка при схоронності парного - важливі рентгенологічні ознаки метастазів. Остеопластичні осередки представлені ущільненням кісткової структури будь-яких елементів одного або декількох хребців, змішані метастази мають плямисту структуру, тіла уражених хребців помірковано сплощені.

Неврологічні синдроми метастатичних уражень хребта обумовлені подразненням нервових закінчень хребта при руйнуванні окістя тіл і суглобів; нестабільністю в ураженій ділянці хребта; його ангуляцією на рівні лизированого хребця з тиском на корінці та спинний мозок; епідуральними та рідше інтрадуральними метастатичними масами. Характерно швидке розширення зони міофіксації від локальної до генералізованої. Болючий синдром у запущених випадках дуже важкий, часто не піддається купированню великими дозами анальгетиків і наркотиків.

Для полегшення хвороби у ряді випадків показана променева і гормональна терапія, яка досить ефективна при раку передміхурової і молочної залоз. Може використовуватися фіксація хребта металевими конструкціями, що полегшує біль і продовжує можливість самостійного пересування цих важко страждаючих хворих.

Мієломна хвороба

Мієломна хвороба - захворювання кісткового мозку, що характеризується розростанням у ньому плазматичних клітин, що виробляють парапротеиїни та руйнують кісткову тканину. Множинно-Осередкова (класична) форма проявляється ураженням плоских і коротких костей (хребта, ребер, таза, черепу), меншою мірою - проксимальних трубчастих костей, у діафизах яких виникають одиночні або множинні вузли. Кількість і розміри вузлів можуть бути різними: спочатку вони дрібні, одиничні, пізніше збільшуються в розмірах ( від декількох міліметрів до 1 - 3 см у діаметрі), форма їх округла, краї чітко окреслені, але не склерозовані («дірки від пробійника»). Такі типові осередки визначаються в костях зводу черепу.

Вузли в ребрах зливаються між собою, кістка здувається, деформується, часті патологічні переломи, які, як правило, малоболісні, виникають після легкого удару та проявляються хрускотом при натисненні на грудну клітку.

У трубчастих костях осередки зливаються між собою, стоншують корковий шар, великі вузли дещо потовщують кістку, роблять її поверхню хвилястою.

Осередки в хребті в більшості випадків множинні, частіше виявляються у верхньо- то середньогрудному відділі. Виникають одиночні або множинні патологічні переломи. Ураження захоплює тіла, дужки, відростки хребців та міжхребетні диски. У важких випадках розвивається скривлення хребта, частіше кифосколіоз грудного відділу. Множинно-осередкова форма - найпоширеніша й становить близько 2/3 випадків захворювання.

З понижаючоюся частотою зустрічаються нетипові форми: дифузнопоротична, остеосклеротична та солитарна. Рентгенологічна діагностика цих форм важка, у більшості випадків потрібне проведення кісткової біопсії.

Мієломна хвороба частіше спостерігається у людей зрілого віку (50 - 60 років). Захворювання звичайно починається із загальної слабкості, нездужання, болей у хребті, у костях. Болі інтенсивні, болісні, можуть різко підсилюватися в результаті патологічних переломів хребців. У цих випадках нерідко з'являються полірадикулярні болі, через які хворі не можуть рухатися. Можливий розвиток компресії спинного мозку з нижньою параплегією. Крім кісткового стиснення має місце поширення мієломної тканини в епідуральний простір спинного і головного мозку, у результаті чого вражаються не тільки спинномозкові, але й черепні нерви (частіше глазорухові).

Хворі вступають у неврологічний стаціонар з підозрою на пухлину спинного мозку, з діагнозами «радикуліт», «первинний полірадікулоневрит» і навіть «вертебрально-базилярний інсульт», «менінгіт». В інших випадках хворі спостерігаються в урологічній клініці із приводу сечокам'яної хвороби або пієлонефриту, а на оглядовій урограмі випадково виявляються зміни в хребті або кістках тазу. Важлива діагностична ознака мієломної хвороби - виявлення в сечі білка Бенс-Джонса, що випадає при температурі 45 - 60 ^оС.

Лікування включає хіміотерапію, опромінення великих осередків, декомпресію спинного мозку, що дозволяє отримати задовільні результати у більшості хворих при своєчасній діагностиці захворювання.

Еозинофільна гранулема

Еозинофільна гранулема - доброякісне захворювання ретикулоендотеліальної системи з утворенням осередків деструкції костей, що містять суцільну масу еозинофилів. Хребет може бути єдиним місцем ураження або залучатися в процес при множинних гранулемах. Хвороба частіше зустрічається у дітей і юнаків.

Клініко-рентгенологічна картина захворювання характеризується стадійністю. У першій стадії з'являються болі в хребті. Відзначаються загальна слабість, нездужання. При пальпації та візуально визначаються випинання остистого відростку ураженого хребця, невеликий кутоподібний кіфоз, сколіоз, помірне напруження регіональної паравертебральної мускулатури. У другій стадії (компресії хребця) розвивається стиснення спинного мозку (частіше в грудному відділі).

Рентгенологічна картина в перші шість місяців проявляється осередками деструкції в передньоцентральній частині тіла хребця, остеопорозом (перша стадія). У другій стадії відбувається здавлювання хребця до 1/4 висоти з вистоюванням його переднього відділу на кілька міліметрів. Незначно знижується висота диска над ураженим хребцем, нижній хребець представляється розширеним. Така картина тримається близько року. У третій стадії відновлюється форма тіла хребця до 2/3 його початкової висоти.

Променева терапія знімає болі та ліквідує негрубі неврологічні симптоми. Декомпресія спинного мозку проводиться у виняткових випадках при блокаді субарахноідального простору.