Лікування травм хребта

Вікові анатомічні та фізіологічні особливості хребта, а також спинного мозку впливають на характер травмування, клінічні прояви травми та вибір тактики лікування при пошкодженнях хребта й спинного мозку. В осіб молодого й літнього віку хребтово-спинномозкова травма буває значно рідше, чим у дорослих осіб, що не досяглися старості. Травми хребта й спинного мозку в дітей становлять приблизно 1-10% від усіх спинальних травм. Основними причинами спинальних травм у дітей є дорожньо-транспортні пригоди (близько 50%), спортивні травми становлять близько 20% і падіння - 10-12%. У молодшому дитячому віці найчастіше причиною травмування хребта й спинного мозку є падіння й дорожньо-транспортні пішохідні події.

За даними статистики найбільш часто пошкоджується шийний (40%), рідше грудний (30%) і поперековий відділи хребта. У першій віковій групі потерпілих, до якої відносяться діти до 9 років, найчастіше травмується верхній шийний відділ хребта. Відсоток такого травматизму становить приблизно 60-70% від загальної кількості травм хребта. Особливості травми хребта й спинного мозку в дитячому віці обумовлюються особливостями будови голови, тулуба й хребта: слабкістю м'язів і зв'язок шиї; великими розмірами голови; диспропорцією співвідношення маси й розмірів тулуба й голови; горизонтальною орієнтацією міжхребцевих суглобів; недостатністю розвитку міжхребцевих зчленувань; підвищеною рухливістю суглобів голови й шиї.

Діагностика ушкоджень хребта й спинного мозку проводиться за загальноприйнятою схемою: спочатку вивчається анамнез хворого, механізм і природа травми, потім проводять хірургічний і неврологічний огляди. Після цього - виконуються люмбальная пункція й ликвородинамические проби, КТ або МРТ.

Стандартними є переломи зубоподібного відростка на місці зрощення ядер окостеніння зуба й тіла аксису - переломо-епіфізиоліз. При такому переломі зубоподібний відросток зміщається під кутом вперед.

Застосовується консервативне й рідше хірургічне лікування. Проводяться вправляння переломів і іммобілізація хребта. Хірургічне втручання, закрите й відкрите вправляння вивихів, операції декомпресії мозку й стабілізації хребта здійснюються з урахуванням особливостей зростаючого організму.

Спинномозкова травма в літньому й старечому віці зустрічається набагато рідше. Специфікою такої травми є те, що ступінь травмування хребетного стовпа й спинного мозку часто не відповідає силі механічного впливу. Падіння або удар середньої сили нерідко приводять до розвитку дуже важкого пошкодження спинного мозку. При цьому ступінь пошкодження визначається не тільки видозмінами, що з'являються в момент травми, але й порушеннями, що виникають удруге, пов'язаними насамперед з розладом гемодинаміки, що формується звичайно через кілька днів після травмування.

Механічна травма, яка в молодих людей не викликає особливих патологічних змін хребта й спинного мозку, в осіб старечого й літнього віку приводить до важкої травматизації та інвалидизації. Існують хронічні травми, викликувані тривалим змушеним положенням, однотипної роботи з підвищеним навантаженням на одне плече.

Найбільш складні травми в старечому і літньому віці виникають переважно при автомобільних і залізничних катастрофах, падінні з велосипеда (мотоцикла), ударах головою з орієнтацією сили, що травмує, у передньо-задньому напрямку. Із чого випливає: першою обставиною, що обмежують можливість утворення різноманітних клінічних форм травмування хребта в старих і людей похилого віку, є ті умови, у яких вони живуть, їхня поведінка й спосіб життя. Наступною обставиною, також не менш важливою, є вікові зміни, які виникають у хребті літньої людини.

При травмі хребта може відбуватися травматизація як кісткових структур (хребців, дуг, відростків), так і м'яких тканин (м'язів, зв'язок, міжхребцевих дисків, нервових корінців, спинного мозку). Достатньо серйозними наслідками спинальної травми є пошкодження нервових структур, а також формування нестабільності хребта.

Нестабільність хребетного сегмента може сприяти утворенню механічної деформації та болю хребта. У деяких випадках нестабільність хребта може бути причиною порушення функції нервових корінців або мозку в результаті їх динамічної компресії. Нестабільність хребта може виникати через деякі різновиди переломів хребців, а також розриву дисків і зв'язок, які, у свою чергу, з'єднують хребці один з одним. Найчастіше для лікування складної травми хребта необхідно хірургічне втручання. При цьому головними задачами операції є стабілізація хребта й усунення стиснення нервових структур для попередження надалі пошкодження спинного мозку й деформації хребетного стовпа. Неврологічні розлади проявляються через деякий час (години, дні) або відразу ж після травми. Вони характеризуються тетрапарезом з перевагою розладів у верхніх кінцівках.

При форсованому розгинанні шийного відділу хребетного стовпа, коли відбувається защемлення спинного мозку між зв'язками й площиною тіл хребців, частіше виникає центромедуллярний синдром, через що вражається центральна частина спинного мозку. Розлади в центральній частині спинного мозку відбуваються через те, що одна з головних корінцевих артерій спинного мозку й передня спинальна артерія травмується найчастіше в місці найбільш вираженого кісткового вигину під час перерозгинання. При цьому спостерігаються пряма травма передніх стовпів і зона центральної ішемії з перифокальним набряком, клінічно це обумовлює центральний спинальний синдром.